Експерименти проводили в герметичному металевому електролізері. Електролітами служили розплавлені суміші Na₂WO₄ – 3 мол. % МоО_3, Na₂WO₄ – 5 мол. % WO₃, Na₂WO₄ – Li₂WO₄ – 10 мол. % WO₃.

Вивчення впливу катодної густини струму і тривалості електролізу, підбір параметрів реверсного режиму осадження здійснювали для електролітів KCl–NaCl–2,5 мол. % Na₂WO₄–0,35 мол. % NaPO₃, NaCl–Na₃AlF₆–7,5 мол. % Na₂WO₄, Na₂WO₄–5 мол. % NaPO₃ i Na₂WO₄– 5 мол. % Na₂S₂O₇. Зчеплені суцільні безпористі покриття з цих електролітів отримані за 923…1173 К і густини струму 0,01…0,15 і 0,03…0,25 А/cм² для галогенідно-оксидних і оксидних систем відповідно. Розмір кристалітів у осаді зменшується із збільшенням густини струму. Проте, за густини струму понад 0,25 А/cм² спостерігається значне збільшення зерен, що супроводжується збільшенням амплітуди шорсткості. Це призводить до переродження осаду в дендрити. За густини струму менше 0,025 А/cм² швидкість корозії основи перевищує швидкість осадження вольфраму і зчеплене покриття не утворюється. Швидкість осадження вольфраму в досліджуваному інтервалі густин струму становить 5…15 мкм/год для галогенідно-оксидних електролітів і 20…45 мкм/год для оксидних, вихід за струмом вольфраму у вигляді покриття становить відповідно до 60 і 95 % (рис. 1). Із зростанням тривалості електролізу вихід за струмом зменшується.

Перелічені особливості впливу концентрацій молібдату і акцепторів кисневих іонів, температури електролізу, катодної густини струму і тривалості осадження відносяться і до електроосадження молібденових покриттів.

З галогенідно-оксидного електроліту ми отримали зчеплені суцільні вольфрамові й молібденові покриття на нікелі, міді, графіті, вольфрамі, молібдені. В оксидних розплавах до цих основ додаються сталі Ст.3, 15X, Ст.45, 40X, 30 ХГА, інструментальні сталі У7, У10, Р6М5, тверді сплави ВК6, ВК20, міднений та нікельований титан.

1, 3 – галогенідно-оксидний електроліт NaCl–Na₃AlF₆ – 10 моль. % Na₂WO₄; 2, 4 – оксидний електроліт Na₂WO₄ – 5 моль. % B₂O₃.

Рис. 1. Залежність швидкості осадження вольфрамового покриву (1, 2) і його виходу за струмом (3, 4) на зразках міді від густини струму

Профілометричні дослідження показали, що в міру потовщення осаду він з дрібнокристалічного рівномірного за розмірами зерен перетворюється на грубіший. Великокристалічну структуру спробували здрібнити застосуванням реверсного режиму ведення електролізу. Відношення тривалості катодного і анодного періодів змінювали в межах 15…50, тривалість анодного періоду – 0,5…3,0 с, густина його струму – 0,2…0,5 А/cм². Катодна густина постійного струму в усіх експериментах становила 7,5*10^-2 А/см². Як основу застосовували нікелеві пластини. Для електроліту Na₂WO₄–5 мол. % NaPO₃ за 1173 К оптимальними є: i_к = 0,15 А/cм², i_а = 0,30 А/cм², τ_к = 25 с; τ_а = 1,5 с. В результаті на катоді вдалося отримати порівняно гладкі покриви завтовшки до 0,5 мм.

Рентгенівські дослідження показали, що початкові імпульси до 30 А/см² не впливають на орієнтацію осаду. Незалежно від початкового імпульсу молібденові і вольфрамові осади мали текстуру <110>. При накладенні імпульсів струму до 30 A/см² під час електролізу зростає лише дефектність шарів, зумовлена утворенням нових зародків металу на кожному зерні осаду. При накладенні імпульсів струму з амплітудою понад 50 А/см² осади перероджуються в губчасті і слабо зчеплені з основою.